В що пакували до винайдення гофрокартону?

Гофрокартон став настільки звичним зараз для кожного, що важко й уявити ті часи, коли не було самозбірних надійних і водночас легких коробок, в яких можна було запакувати все необхідне та відправити без страху, що ваша посилка буде пошкоджена. Хоча історія гофрокартону триває лише півтора століття, ніхто вже певно й не згадає, що ж було до того, як винайшли цей незамінний і геніальний у своїй простоті пакувальний матеріал.

Хто були предками гофрокартону?

Саме тому ми й вирішили заглянути в минуле на кілька сотень років та проаналізувати пакувальні матеріали того часу. Авжеж, спершу для транспортування використовували натуральні матеріали – дерево, листя, шкіри тварин. З них виготовляли найпростішу тару і упаковку, щоб мати змогу розширювати торговельну зону.

Головний і найдавніший з відомих пакувальний матеріал, що був у широкому вжитку, – дерево. Спершу «упаковка» була багатофункціональною і використовувалась не лише в логістиці, а й для подальшого зберігання продукції – і йдеться про бочки. Річ у тому, що бочки були надійними, міцними, використовувались у господарстві, але мали суттєві недоліки. Як-от, дороговартісне виготовлення (і тривалість цього виготовлення), вага та форма, що не дозволяла щільно заповнити бочками простір. Хоча вони мали свою функціональну особливість – їх легко було котити, що значно полегшувало роботу вантажникам. Згодом їм на заміну прийшли дерев’яні ящики – для їхнього виготовлення потрібно було менше часу, вони були простішими у плані конструкції, потребували менше металевих елементів та щільно розміщувалися в кораблях, поїздах або іншому транспорті для перевезення. Хоча все ще лишались доволі дорогими і абсолютно не підходили для перевезення рідких товарів.

Для того, щоб перевозити у ящиках кераміку, скло чи будь-які інші делікатні товари, необхідно було використовувати додаткові наповнювачі, щоб уникати контакту між предметами і, відповідно, їхніх ушкоджень в процесі транспортування. Нерідко для цього використовували тканину (якщо йшлось про дорогі товари), але частіше в хід йшли солома, сіно або тирса.

Варто зазначити, що це створювало додаткові витрати на очищення і прибирання після яких пакувальних матеріалів, але звісно, альтернатив у той час ще не було, тому доводилось користуватися тим, що було під рукою.

Таких товарів, що потребували особливого пакування, було безліч – рідкі та сипучі (олії, вина, спеції тощо) дорогі товари, що мали локальне виробництво і потребували транспортування через усю земну кулю – тож для них придумували різноманітні варіанти тари зі скла та кераміки і, авжеж, додаткове надійне пакування. Нерідко для далеких і тривалих перевезень дорогої продукції або сировини, що потребувала чистоти, в якості упаковки застосовували текстиль, щоб запобігти потраплянню сміття та пилу. Додатково могли використовувати тирсу для ущільнення або ні.

Коли папір перейшов із категорії предметів розкоші та став товаром широкого вжитку, його відразу почали використовувати для пакування найрізноманітніших товарів, відзначаючи його чудові захисні властивості – здатність поглинати вологу та берегти крихкі предмети від ударів та пошкоджень. Почали виготовляти спеціальний пакувальний папір і це виробництво досить швидко розвивалось. Перші коробки робили зі звичайного картону, але вони не мали додаткової міцності, тож використовувались для дрібних та легких предметів – капелюшків, опахал, гральних карт тощо.

Винайдення гофрокартону започаткувало нову еру в світі пакувальних матеріалів та значно полегшило перевезення усіх видів товарів. Настільки змінилась ця сфера, що зараз ми вже не уявляємо собі світу без гофрокартону. Правда ж?